Історія створення ради

В житті кожної людини на все життя залишаються найтепліші спомини про той шматочок землі, де вона народилася. І на цім шматочку є реальне означення її душі - мальовниче село Стецівка  Чигиринського району Черкаської області ,яке розташоване на правому березі річки Тясмин, поряд Кременчуцького водосховища. 

Село Стецівка було засноване в 17 столітті козаками. Як свідчать археологічні знахідки ,люди тут жили ще в часи кам’яного віку.На території села знаходиться 10 курганів скіфсько-сарматської доби.

На 1907 рік в селі були 2 земські школи та одна церковно-приходська, 2 церкви Святого Миколая та Троїцька, 2 хлібних склади, 16 водяних та вітряних млинів, 2 кузні та 4 шинки. В 1911 році в селі організовується ссудно-ощадне товариство (банк) до правління якого входили 4 стецівських господарі та священик 

Станом на 01.01.2015 року площа населеного пункту становить 74 кв.км, це 6,1% від площі Чигиринського району. Населення 1145 осіб. Село знаходиться в адміністративних межах Чигиринського району. Відстань від села Стецівка до Чигирина 10 км, до м.Черкас-75 км. Залізничний зв'язок відсутній. На півночі Стецівка межує з с.Вітово, на півдні – з с.Федірки Кіровоградської області, на сході – з с.Калантаїв Кіровоградської області, на заході – з с.Галаганівка Черкаської області. На території села знаходиться крайня східна точка Черкаської області. Територія села простягнулась з півночі на південь на 10 км, із сходу на захід – на 7 км. Через село проходить автомагістраль обласного значення Черкаси-Кременчук-Полтава, а також головна водна артерія України-річка Дніпро.

Невід’ємною складовою частиною духовної культури села є Стецівський навчально-виховний комплекс  1-111 ступенів, Свято-Троїцька церква Української   Православної церкви Київського патріархату, будинок культури ,бібліотека., 6 торгових точок .

Для ближчого знайомства з побутом українців  минулих століть за ініціативою наукових співробітників Науково Історико-Культурного Заповідника «Чигирин» згідно Постанови Верховної Ради № 2337 -111 від 22.03.2001 року на південно-східній частині від села серед незайманого середовища створено туристично-етнографічний комплекс «Козацький хутір». Тривають будівельно-реставраційні роботи та екскурсійним обслуговування туристів .  Центральною спорудою є церква Святого Миколая, яка була побудована в селі Дробівці Золотоніського району Черкаської області і була перенесена на «Козацький хутір».

У період Київської Русі річка Тясмин була прикордонною річкою між Руссю та кочівниками. А на цих землях були мисливські угіддя київських князів. З часу захоплення Київської Русі монголо-татарами ці землі запустіли і життя тут відродилося лише в часи козацтва.

Територія села  за своїми природними показниками надзвичайно приваблива. Правий берег Тясмина, так як і Дніпра горбистий, вкритий лісом, річки та болота, порослі очеретом, були багаті на диких звірів, птицю та рибу. Поля по берегах річок зеленіли травами, лозою та верболозом. Тож і не дивно ,що ці землі привабили до себе козаків-гречкосіїв (саме так називали козаків які у вільний від воєн час займалися землеробством, скотарством, промислами)  За свідченнями, хутори на цих землях належали козака Зачеса, Шамрай, Мамчич. В самому центрі теперішнього села знаходився зимівник козака Стецька, якому і завдячує своєю назвою Стецівка. Ця місцевість в той час нікому не належала. Це був початок (північний кордон) Дикого поля. Тільки найсміливіші,найвідважніші люди селилися на цих землях

Початок інтенсивного заселення Північного Причорномор’я та Приазов’я  припадає на середину та другу половину 18 ст. Одним із районів господарського освоєння стала територія на правому березі Дніпра на південь від Тясмина. В 1750 значна кількість сербів отримала дозвіл на переселення. Сербам виділялися землі,  починаючи від гирла річки Синюхи до Бугу і до верхів’їв річки Інгул. Очолив колонізаторську місію в 1752 році полковник Австрійської служби Іван Самойлович Хорват. У межі новоствореної військово-адміністративної одиниці, яка отримала назву Нова Сербія, потрапила і Стецівка. Поселившись в межах села, серби своє поселення назвали Шолмош, а розмістилась там 16 рота пандурського піхотного полку. Вони побудували в селі на лівому березі річки Чута шанець. Це місце до цього часу має таку назву. Шанець був укріплений за всіма правилами тих часів. По всьому периметру вал, рів, редути. Другою лінією оборони були будівлі гарнізону. Всередині на майдані була збудована в 1755 році   церква Святого Миколая. 

Про ті давні часи залишилися нам на згадку назви вулиць, урочищ, прізвища колоністів. Наприклад в селі центральна вулиця до цього часу називається Аршава (від Варшава), вулиця Козирівка названа так тому, що саме в тому місці зустрічали високе начальство, а значить козиряли. Також залишилися в селі нащадки колишніх колоністів (прізвища) – Шандра, Сербин, Дьордій, Передерій, Височин, Матяш …

Піднімаючись на пагорби, якими оточена Стецівка спливають знайомі вулиці з клубками поважного диму взимку та зеленими гаями сповненими солов’їного співу влітку.
Старі мудрі ліси, затяжні самотні пагорби, мальовничі привабливі ставки, лучанські рідні простори – це  Стецівка.

Тут знаходиться рідна домівка - священна земля наших дідів і прадідів,криниця дитинства із найсмачнішою водою,хвіртка до хати із оксамитовим споришевим моріжком,дерево із пташиним гніздом,улюблені місця,де відпочиває родина кожного з нас.

Красиве воно завжди: навесні,коли потопає у білопінному цвітінні яблуневого саду,коли влітку звисають червоні ягоди вишень і духмяно пахне липа ,восени,коли кетяги калини полум’яніють багрянцем.

Віримо,що тут завжди молодо шумітимуть верби і тополі,цвістимуть вишні для нас,тих,хто житиме на цій Богом  і долею дарованій нам землі.